Гончарство – одне з найдавніших ремесел. Іван Іванович Бібік з села Олешня, що на Чернігівщині, називає себе найстаршим гончарем України, адже у листопаді 2019 року йому виповнилося 94 роки. А іще пан Іван – заслужений майстер народної творчості та почесний громадянин області. Більше на chernigiv.one.
Дитинство та війна
Як згадує пан Іван, гончарним ремеслом він почав займатися із самого дитинства. Коли йому було лише шість років, він допомагав батькові, який заробляв гончарством. Потрібно вказати, що гончарів і справжніх майстрів в Олешні було тоді багато. І те, що діти допомагали батькам у цій справі не вважалося чимось дивним. Малий Іван розставляв по полицях готові вироби та пробував сили за гончарний кругом.
У травні 1941 року Іван Бібік як раз закінчив навчання у сільській школі. Але через початок війни у школі скасували випускний. Село протягом двох років було окуповано німцями. Окупанти змушували селян працювати на місцевій пилорамі. За словами Івана Бібіка, його не відправили до Німеччини тому, що на пилорамі були потрібні робочі.
У 1943 році Івана Івановича відправили на фронт. Перед цим він вчився пів року у піхотному училищі міста Казань. Після навчання він воював у складі 146-ї піхотної дивізії, був ручним кулеметником. Доводилося носити із собою кулемет вагою 8 кілограмів та диск на 47 патронів. Як згадує Іван Іванович, саме кулеметники та офіцери були жаданими цілями для ворожих снайперів.
В бою біля міста Тарту Івана Бібіка було поранено. Після лікування у фронтовому госпіталі його відправили у 25-ту артилерійську дивізію і призначили командиром знаряддя.
Іван Бібік був учасником визволення Польщі від німецьких фашистів, разом із Першим українським фронтом дістався Берліну.
Загалом Іван Бібік прослужив в лавах Радянської Армії до 1950 року. Був демобілізований у званні старшого лейтенанта.
Продовження батьківського ремесла
Повернувшись до рідного села, Іван Іванович створив сім’ю з фронтовою медичною сестрою Тетяно. Разом із дружиною деякий час працювали на керамічному заводі міста Васильків біля Києва. Потім подружжя вже разом із маленькою донечкою повернулися до рідного села. В Олешні Іван Бібік працював в різних місцях – у тому числі був творчим майстром на Олешнянському заводі кераміки.
У рідному селі Іван Іванович самотужки збудував будинок на тому місці, де раніше була садиба його діда. Сталося так, що старий будинок був розібраний, тож Івану Івановичу прийшлося все розпочинати з пустого місця.
Весь час Іван Бібік не забував батьківське ремесло – гончарство. Найбільше йому подобається виготовляти посуд та фігурки казкових персонажів. В його майстерні завжди на поличках розміщені глечики, тарілки та інші вироби. Є також ступки, або товкачі. Як каже майстер, у таких посудинах розминають перець, часник та інше.
На згадку про свого старшого брата Василя, який загинув на фронті у 1945 році, Іван Іванович зробив погруддя з глини. За словами майстра, на таку роботу пішов у нього цілий день. Погруддя пан Іван робив за світлиною брата, що була зроблена до початку Другої світової війни.
Гончарством пан Іван займається лише у теплу пору року. Взимку з такої роботи немає сенсу, оскільки глина і вода холодні, а готові вироби погано сохнуть і псуються.
Частину своїх виробів Іван Іванович подарував обласному історичному музею імені Тарновського. Загальна кількість таких виробів – 142 штуки. Світлина кожного з цих виробів занесена в каталог, який майстер зберігає у себе в скрині.
Основи гончарної майстерності Іван Бібік передав онуку та правнуку. Деякі вироби доньки возять на продаж у Київ. Інколи до нього приходять групи екскурсантів роздивитися зразки унікальних гончарних виробів та познайомитися з найстаршим гончарем України.