Понад рік Україна живе в умовах пандемії, що кардинально змінила звичну реальність. По суті, ми вже можемо говорити про життя до та після COVID-19, й стає все більш очевидним, що так, як було раніше, точно не буде, пише “chernigiv.one“.
Нові умови диктують інші правила й багато з того, що здавалося непорушним, руйнується на очах. Так, система вітчизняної освіти, яка й до цього не хапала зірок з небес, через епідемію опинилася в нокдауні, й зараз тут ситуація цугцвангу — куди не кинь, всюди клин.
Розповідаємо, як вчаться діти на Чернігівщині в “епоху коронавірусу” та чи так все безнадійно, як вважають їхні батьки?
Поверніть все як було!
Ситуацію в регіоні зі станом шкільної освіти на сьогодні можна описати як глибоко депресивну. Втомилися від карантину всі й батьки, й діти, й вчителі, а світла у кінці тунелю поки що не видно. “Дистанційка” же, до якої багато спочатку ставилися доброзичливо, викликає все більше нарікань. Батьки бунтують то там, то тут й загрожують школам судами за порушення конституційних прав дітей.
Ось основні аргументи проти:
- Дистанційне навчання в період між першим та другим локдауном незаконне — ми свого дозволу на цей експеримент не давали.
- Дитина займається цілий день, з 8 ранку до пізньої ночі сидить біля комп’ютера.
- “Дистанційка” організована з рук геть погано, замість завдань з підручників дають тільки посилання на контрольні тести.
- Нерозв’язні технічні проблеми — погане покриття (швидкість), сидимо без світла, немає комп’ютера …
- Навчання онлайн негативно впливають на моральний і фізичний стан дитини. Діти стають асоціальними, замкнутими.
Підсумок: батьки готові йти до кінця та вимагають повернути дітей школи після локдауну. В іншому ж випадку будуть звертатися в поліцію та вимагати негайного відновлення навчального процесу.
Вирішуємо проблему чи шукаємо винуватих?
Не заперечуючи загальну тезу про те, що дистанційне навчання в Україні (в тому числі й на Чернігівщині) організовано з рук геть погано, все ж спробуємо об’єктивно оцінити ситуацію.
Скажемо відразу, головний аргумент про незаконність альтернативної форми навчання та порушення конституційних прав не витримує критики, оскільки, згідно із законодавством, установи середньої освіти мають повну автономію організації навчального процесу. Вони ж й визначають форму навчання, а педрада стверджує її. Додайте сюди те, що рішення про основні обмеження сьогодні приймають на рівні центральної влади. І що б ви робили в такій ситуації на місці директорів шкіл?
Пункт другий — він (вона) сидить біля комп’ютера цілий день, з ранку й до пізньої ночі, немає ні результатів, ні здоров’я. Наука стверджує, а практика підтверджує — продуктивність праці залежить не від витраченого часу, а від вміння концентруватися на поставленому завданні. Як правило, сил дорослої людини при належній мотивації вистачає максимум на 3-4 години такої роботи, а дитини й того менше. За ці пару годин можна гори перевернути, а ось далі все, сиди, не сиди, нічого не висидиш.
Висновок: 9 години з 12 проведених біля комп’ютера ваше чадо або відверто дурня валяє, або затягує процес на цілий день через власну неорганізованість та лінь, які, до речі, нікуди не пропадуть й у режимі офлайн.
Далі, погане покриття та технічні проблеми. Не вдаючись у деталі, зауважимо, що проблеми зі швидкістю інтернету в країні дійсно є, але виключно в глухих селах, а ніяк не в містах. Що ж стосується відключень світла та інших незручностей, то, погодьтеся, все це носять локальний та тимчасовий характер. Складно уявити, що Україна є місця, де немає світла цілодобово, протягом днів, тижнів та місяців.
І останній момент — без контактів з однолітками діти стають відлюдькуватими, нетовариськими. Безумовно, асоціальність людей в епоху інтернету, та ще проблема, однак чи варто наголошувати на цьому у конкретному випадку? Відносини людей — річ тонка й якщо є бажання, знайти спосіб як спілкуватися завжди можна, інша справа чи воно є.
І врешті-решт, може, замість того, щоб “штурмувати” школи ТА звинувачувати у всіх гріхах вчителів, варто підійти до проблеми “по-дорослому” — допомогти дитині організувати ефективне самонавчання, якщо ситуація безвихідна.
До речі, згідно з опитуваннями, 15% батьків в Україні відзначають, що переставши ходити до школи та перейшовши в онлайн, їхні діти стали більш самостійними та ерудованими.
Кращий вихід – надати право вибору
Будемо відверті, останні соціологічні опитування з цього питання показали, що на сьогодні 70% батьків в Україні не підтримують дистанційне навчання. Однак решта 30% виділили ряд позитивних моментів, серед яких: незалежність навчання від місця, відсутність розкладу, економія часу (й коштів) на дорогу для школи, поліпшення самодисципліни, розвиток креативності, бажання вийти за рамки шкільної програми.
Як відзначають фахівці дані фактори та великий відсоток схвалення “дистанційки” батьками свідчать, що після закінчення епідемії Міністерству освіти не варто ставити хрест на навчанні онлайн. А найкраще в такій ситуації дати батькам можливість вибирати між традиційною школою та домашнім комп’ютером.
Безумовно, в цьому випадку, мова йде тільки про старшокласників, оскільки в учнів молодших класів ще не сформована звичка до самостійної роботи, немає навичок опрацювання навчального матеріалу.
Кому психологічно ближче дистанційне навчання?
Це діти “заточені під науку”, індивідуалісти за складом характеру, для яких перебування поза колективом некритичне. Своєю чергою, навчання вдома дозволить їм почувати себе більш комфортно, позбутися комплексів та психологічних травм.
Експерти кажуть, таких “вундеркіндів” у нас в Україні набереться не менше 10% -15%. Погодьтеся, не така вже й маленька цифра для сміливого експерименту, а заодно й розвантаження для перевантажених вітчизняних шкіл, де діти іноді вчаться навіть у 3 зміни.
