Історичний факт — до XIX ст. промисловості як такої в Чернігові не було. Про це говорять і документи. Зокрема, у звітах місцевих чиновників, що подавалися до державних установ, прямо сказано, що “в місті та повітах фабрик і заводів немає, а є тільки винокурні”, пише chernigiv.one.
І тільки ближче до середини XIX ст. в аналогічних документах стали згадуватися інші підприємства. Відповідно, цей період і слід вважати початком промислової революції на Чернігівщині. Поговоримо про те, як з’явилися перші заводи в місті та що виробляли в їх цехах.
Вже не село, але ще не місто
У грудні 1836 р. губернський землемір з Чернігова подав рапорт своєму начальству, з якого випливало, що на той момент в місті було 5 столярних і 1 екіпажна майстерня. Крім того, чиновник згадав про скотобійні, 6 цегельних заводів і підприємство, що перетоплювало сало.
У слідуючи роки зростання промисловості, повільно, але впевнено тривало. Так, приблизно через 20 років після цього звіту, з доповідей інших службовців бачимо, що на початку другої половини XIX ст. в місті з населенням понад ніж в 14 тис. осіб було 25 ремісничих професій, працювало 12 невеликих заводів, на більшості з яких виготовляли цеглу. У 70-ті роки, позаминулого століття, кількість підприємств зросла до двох десятків і працювало там аж 111 осіб.
Минуло ще 25 років. Населення міста збільшилася майже вдвічі, проте відсоток промислових підприємств в Чернігові був як і раніше низьким. На початку XX ст. в місті функціонувало 24 підприємства, де було зайнято 320 осіб.
У підсумку жодне з цих виробництв не дожило до наших днів, за винятком ремонтно-механічного заводу “Жовтневий молот”, що працює й по нинішній день.
Не було б щастя, так нещастя допомогло
Довідка: ремонтно-механічний завод “Жовтневий молот” — містобудівне підприємство XX ст., що спеціалізувалося на машинобудуванні. Зараз частина його приміщень віддана в оренду, частина не використовується. З 2020 року “Жовтневий молот” — приватне акціонерне товариство. Завод виробляє запчастини для іномарок, вироби з металу та інше.
З’явилося ж це підприємство в Чернігові випадково, у 1907 р., на базі ливарної майстерні місцевого ремісничого училища. Чому майстерня не виправдала надій керівництва навчального закладу невідомо, але в тому ж році Чернігівська міська дума своїм указом визнала це підприємство, як: “допоміжний заклад для водогону, електричної станції та інших потреб”.
Так навчальна майстерня перетворилася на невеликий завод у центрі міста, що розміщувався в районі сьогоднішнього Державного банку. На той момент підприємство складалося з ливарного цеху та ремонтно-механічної майстерні. Працювало там близько 40 осіб, в основному випускники того ж ремісничого училища.
У 1916 р. завод розширився. За рішенням земського зібрання були побудовані додаткові механічні майстерні в околицях села Коти. Потім прийшов 1917 року, почалася колотнеча з революціями та громадянськими війнами й завод на деякий час припинив роботу. Однак уже у 1922 р. нова влада розпорядилася об’єднати розрізнені цехи в одне підприємство, назване “Жовтневий молот”.
Кращі роки “Жовтневого молота”
Слід сказати, що це був непростий час для країни, яка тільки-тільки почала вибиратися з розрухи. На той момент в Чернігові працювало близько двох десятків підприємств. Якщо ж говорити про майстерні в Котах, то виробництво там до початку 20-х років практично померло — в Котах працювало 45 осіб, але не було сировини, електроенергії, діяли тільки кілька теслярних і слюсарних майстерень.
На відміну від “сільської”, “міська” частина заводу легше пережила лихоліття. У його слюсарній, токарній і ливарній майстернях працювало до півсотні людей, які виготовляли плуги, січкарні та іншу техніку для села, на замовлення приватних осіб, відповідно, працівники не бідували
Рішення перенести міську частину заводу в с. Коти було пов’язане з перспективами розширення підприємства. За межами Чернігова завод міг рости куди завгодно, а ось в центрі таких можливостей для цього не було.
Таким чином, в листопаді 1922 р. чавунно-ливарне виробництво стало єдиним цілим, а в місті залишилася лише контора та частина столярного цеху.
Очевидно, що рішення про об’єднання було стратегічно вірним, у заводу “Жовтневий молот” відкрилося “друге дихання” й незабаром він став найбільшим промисловим підприємством в Чернігові. У 1924 р. його штат розширився ще на 25 осіб, в цехах встановили нове обладнання, а старе відремонтували.
В цей час тут з’явився паровий молот, вентилятор і динамо-машина, яка забезпечувала електроенергією не тільки підприємство, а й найближчі села.
Тоді ж на заводі вирішили готувати власні кваліфіковані кадри, й на початку 1924 р. під егідою підприємства відкрилася робоча фабрична школа.
Був також розроблений амбіційний проект розширення виробництва, згідно з яким на території “Жовтневої молота” мала з’явитися власна залізниця, після чого кількість працівників збільшилася б до тисячі осіб.
На початку 30-х років завод перейшов під керівництво Наркомату сільського господарства, в його цехах стали ремонтувати двигуни для тракторів і випускати запчастини для сільськогосподарської техніки. У дусі того часу на підприємстві активно проводилась культурно-просвітницька робота, відкрилися спортивні секції та навіть з’явився власний театр.
З початком Великої Вітчизняної війни “Жовтневий молот” переїхав вглиб країни, в Саратовську область, і до визволення Чернігова від фашистів його працівники займалися ремонтом військової техніки.
Після війни зруйновані цехи підприємства були відновлені, а з часом розширені та реконструйовані.
Наш час
Після розвалу СРСР завод, як і вся вітчизняна промисловість, переживав непрості часи. Проте підприємство вдалося зберегти.
Сьогодні це приватне акціонерне товариство, яке займається виготовленням готових металевих виробів, друкованих форм, господарського начиння, запчастин до автомобілів, а також видавничою та інформаційною діяльністю та навіть купівлею/продажем нерухомості.
