Села у прикордонній зоні Чернігівщини на очах перетворюються на пустелю. Люди масово виїжджають будь-куди, аби якомога далі від щоденних обстрілів. Що відбувається сьогодні у населених пунктах регіону, які на свою біду межують із росією, з посиланням на ТСН, розповідає сайт chernigiv.one.
Вдруге тікаємо від війни
В’ячеслав та Оксана вже вдруге за останні кілька років тікають від війни. У 2016 р. вони перебралися з Алчевська, у якому терпіли обстріли 2 роки, до родичів у Чернігівську область. Все нажите кинули там. У Кам’янці тільки-но встали на ноги, але війна наздогнала їх і тут. Довелося знову все лишити. Оксана зізнається, що нерви вже не витримують і здається, що ти божеволієш.
Її чоловік, В’ячеслав, розповідає, що під час останнього обстрілу вони дві доби просиділи у льоху. Каже, за цей час нарахували до 60 прильотів. А коли вибралися нагору, побачили, що в їхньому будинку вибиті всі вікна. У сусідів ситуація ще гірша, будинки згоріли, худоба вбита. Після цього основна частина мешканців Кам’янки виїхала із села.
До відома, довжина кордону Чернігівської області з росією — 225 км. І сьогодні практично весь цей відрізок знаходиться під постійним вогнем ствольної артилерії та РСЗВ противника.
Чи буде обов’язкова евакуація?
На жаль, держава досі належним чином не відреагувала на критичну ситуацію в прикордонні Чернігівської та Сумської областей — обов’язкової евакуації із цих зон, з усіма належними процедурами, немає. Біженці, на свій страх і ризик, хто де може осідають, а старости покинутих сіл беруть на облік житло, що залишилося без нагляду.
Процес вимушеної міграції набуває масового характеру. Так, на сьогодні із Семенівської громади, де й так щільність населення нижча нікуди, вже виїхало понад тисячу людей. Територія сусідньої, Новгород-Сіверської громади, практично вся знаходиться у небезпечній, 40 кілометровій зоні. До багатьох сіл громади ніхто не їздить тижнями, продукцію не постачають.
Керівник Новгород-Сіверської РВА Андрій Анікєєнко каже, що процес переселення влада контролює і тих, хто звертається за допомогою переправляють у безпечні місця, де є резервний житловий фонд.
Жити у прикордонних селах та селищах з росією неможливо і тому, що економіка там вмирає. Підприємці заявляють, що їм нема куди збувати продукцію. Комунальні служби також не бажають працювати під обстрілами, закриваються банки, виробництва, скорочується кількість робочих місць.
Що думають про ситуацію на кордоні військові?
Судячи з коментарів військових, ситуація на кордоні з державою-агресором залишається стабільно важкою. Інтенсивність обстрілів то зростає, то слабшає, але істотних змін у цьому плані найближчим часом, щонайменше до весни, чекати не доводиться.
І поки що єдиний позитивний момент у всьому цьому — війська противника не планують наступ і не створюють ударного угруповання. Сьогодні російська армія, кажуть офіцери ЗСУ, вже більше думає про захист своїх кордонів, аніж про напад, що, безумовно, не може не тішити.
