За три тижні після початку бойових дій Ігор Ільющенко із сином евакуювали з Чернігова кілька сотень людей. А останніми, кого врятував Ільющенко, стала його родина.
23 березня він поїхав за черговою “партією” біженців і потрапив під обстріл. Його синові вдалося забрати тіло батька лише через півтори доби, повідомляє сайт chernigiv one із посиланням на Суспільне.
24.02.2022
Подружжя Ільющенко війна застала в Білорусі. Рано-вранці 24 лютого зателефонував їхній син Денис і повідомив, що по Україні б’ють російські ракети та почалася війна.
Увімкнувши телевізор, вони зрозуміли, що це дійсно так — на всіх канал білоруського ТБ говорили про “початок спецоперації на Донбасі”.
Після цього одразу вирішили їхати додому. Наталія Ільющенко згадує, що дороги були забиті російською технікою. Йшли нескінченні колони “Уралів”, де сиділи солдати-азіати, чи то буряти, чи якути.
Після приїзду до Чернігова вони пішли записуватися в тероборону, але їх не взяли, пославшись на брак зброї.
Щоправда, через кілька днів Ігоря все ж таки викликали, і якийсь час він допомагав розвозити бензин, продукти. Тоді ж їхній син зайнявся доставленням гуманітарних вантажів (у сім’ї було два мікроавтобуси), і за кілька днів Ігор приєднався до нього.
Денис Ільющенко згадує, що на той час були якісь ілюзії про гуманність “визволителів”, і щоби якось позначити, себе він намалював балончиком на машині червоний хрест.
Як виявилося, для росіян це абсолютно нічого не означало, щоправда, допомагало швидше проїжджати через свої блокпости, де автобус з хрестом добре запам’ятали.
Скільки людей вони врятували? Денис каже, рахувати було ніколи, але не менше 300. Назад кожний раз поверталися теж не порожняком, а з “гуманітаркою”.
За словами сина Ільющенка, вивозили вони з Чернігова переважно жінок та дітей, грошей ні в кого не брали, хоч і пропонували не раз. Якщо ж хтось щось і платив, то тільки за бензин і за власним бажанням.
23.03.2022
Ранок 23 березня батько та син Ільющенко зустріли в Києві. Їх чекав черговий рейс із життєво необхідними речами та продуктами до Чернігова. Вже в дорозі довідалися, що автомобільного мосту до міста більше немає.
Денис згадує, що їм запропонували залишити вантаж у Ніжині, але батько сказав, що для Чернігова він важливіший. У той день їм таки вдалося дістатися до місця розвантаження. Проте після цієї поїздки Ігор вирішив, що залишатися його родині у Чернігові далі небезпечно та відвіз усіх до родичів. А сам не залишився, а повернувся до переправи, де стояли біженці.
Як виявилося, це рішення було фатальним – автобус Ільющенка розстріляли прицільним вогнем.
Денис згадує, що довго дзвонив батькові, гудки йшли, але слухавку ніхто не брав. Наступного дня, вранці, він поїхав шукати його й мало не загинув сам. Почався черговий обстріл і він тільки встиг сфотографувати автомобіль, схожий на їхній, що сильно обгорів.
Того ж дня знайомий розповів йому, що поряд із рештками автомобіля лежить тіло людини. За словами Дениса, доїхати до цього місця було складно, і йому з друзями довелося йти кілька кілометрів пішки. А коли дісталися, надія на диво щезла, — це був справді їхній автобус, а поряд лежало тіло батька.
Спочатку, каже Денис, вони з друзями несли його на покривалі, потім знайшли спущений гумовий човен і вже на ньому дотягли тіло до автомобіля.
Поховали Ігоря Ільющенка у селі, у родичів.
Вічна пам’ять чоловікові, батькові та просто хорошій людині!
